Нагадали мені про події тритижневої давності 🙂
А класно там було, а головне, несподівано…
Дзвонить мені в суботу Юрко, годинка десь так друга: з”явився час і натхнення поїхати в гори, а ти, брате, придумай бігом куди і в п”ятій стартуємо колесами зі Львова.
…а я оце стою, на маршрутку чекаю, додому зібрався. Звичайно, кажу “так”, сідаю в маршрутку, і протягом 20хв язди придумую охрєнітєльний варіант походу вихідного дня.
Забігаю до хати, одною рукою роблю собі щось погризти, другою кидаю в плєцак всякі нужні і нінужні речі.
П”ята – я біля оперного.
Ше трошки – їде Юрко. Сам.
Дивно.
Дивуюся, закидаю плєцак в багажник.
Дивуюся ще більше – Юрко каже, що підписав свою жону і ше жони куліжанку.
Лізу за картою. вперше :)))
Починаю не то що дивуватися, а просто передчувати звіздюлі від розлючених жінок десь на середині походу.
Я молодець! ура!
Як не дивно, але прикидаючи карту по пам”яті, я промахнувся тільки на десятку (кілометрів)…
Прикидаю реалії… і виріщую поки шо про них мовчати 🙂
Ми в Бистриці. Вже темніє.