Мій тато, (насправді він страшний лось, хоч і прибіднюється, старий мол уже, не ті часи…) вчинив достойний величання подвиг і витягнув мене таки на Боржаву. Отож, сіли ми на елєктричку і почухрали до Оси. Перші кроки на карпацькій землі описувати не буду, бо хекалося тєжко, йшлося помалу, сидячий замоніторний спосіб життя дававсі чути.
Так шо почнемо з горба
1. таааккк, виповзли з лісу…
…хто не знає, поруч з Боржавою мабуть проходить досить жвавий авіакоридор, переконався, коли летів зі Львова в Тімішоару, та й ночівля під Іволовим показала – літаки було чути всю ніч.
Так от, до чого я веду – зрання, коли сонце встає, інверсійні сліди від літаків на небі створюють цікаві узори.
ще раз, переконався, шо 70-200 – мастхев 🙂
від катом дві панорамки, для ілюстрації буянія красок в комбінації з інверсними слідами
десь під Стоєм
що би там не казали шановні критики, але кольори десь такі і були в реалі
ті ж місця що і попередні
без претензій, понятне діло, переробив для експерименту на іншому моніторі 🙂
як каже народна легенда, якось раз адєсскіє (можливі варіації) турісткі після васхаждєнія на Пікуй видали афорізм, що мол луччє сорок раз на …, чєм адін раз на Пікуй 😉
так вот, піднявшись вище лісу, я поняв що тягнути далі штатив і кофр я не буду, патаму как в таку ж погоду вже був на тому горбі пару років тому 🙂
от я і побрів донизу, пару раз розчехливши хватапарата, щоб нєкоторі сомнєвающієся не казали, що квасив на базі зі своїми олкоголічіскімі друззями…
