короткий зміст попередньої серії: Пряшів
Забравшись з Пряшева, ми помаленько рушили на північ. Траса у Бардейові проходить поруч із добре збереженими середньовічними мурами і баштами, але саме місто ми відклали на наступний день і поїхали шукати наш нічліг у Бардейовських Купелях.
Якщо коротко – Пряшів, Прешов (словац. Prešov) – третє за величиною місто Словаччини. Хоча й воно знаходиться поза межами екраїнських етнічних земель, з 19 ст. було відоме як центр українського життя всієї округи. Тут тусувались такі відомі діячі як Духнович та іже з ним. Тусувались поки серед місцевого україномовного населення не почав проростати москвофільських дух (який і зараз не пропадає на Закарпатті, традиції тверді), який прибив все українське культурне життя аж до приєднання цих територій у 1919 р. до Чехії та адміністративного об”єднання Пряшева разом з Закарпатською Україною.
Далі мені влом писати, для зацікавлених українським життям копіпейстну абзац з вікіпедії з моїми скороченнями:
У 1945 р. Пряшів став офіційно визнаним центром українського населення у Чехо-Словаччині. Була заснована Українська Народна Рада Пряшівщини; тут появлялися газета «Пряшевщина», «Звезда-Зоря» і журнал «Колокольчик-Дзвіночок» та діє Український народний театр. З 1951 р. в Пряшеві діє Культ. спілка укр. трудящих. Засновано 1951 тижневик «Нове життя», ілюстрований місячник «Дружно вперед» (обидва виходять українською мовою), перед певним часом виходив літ.-суспільний квартальних (потім двомісячник) «Дукля». З 1952 р. у Пряшеві постала укр. філія Спілки словацьких письменників. У місті було українське радіомовлення (тепер в Кошицях), катедри української мови й літератури на двох факультетах університету ім. Шафарика, Правос. Богословський фак., укрїнська середня і основна школи, Піддуклянський Укр. нар. ансамбль. У видавництві «Дукля» виходить щороку 10 — 15 книжок. З 1950 Пряшів – осідок православного єпископа та з 1969 ординаріату відновленої Гр.-Кат. Церкви.
Ну але Бог з нею, історією, подивимось на місто, бо вого того варте:
У каньйоні Кам”янки, крім водоспаду, обставленого ятками різного калібру і вмісту, є ще кілька цікавих перекатів і мініводоспадів, не менш цікавих, але до них рідко хто з атдихающіх добрідає, хоч іти всього парусот метрів. Хоча може то і на ліпше, більшість сміття концентрується у одному місці.
А от від сміття місцевих жителів нікуда не дітися, воно вздовж і впоперек по руслу 🙁 Переважно воно так невпопад, що кадр не виходить ніяк, і долізти до нього, щоб забрати – теж ніяк…
Ну та вистачить про сумне, перша серія – тут.
Далі перекати, які вище по течії від водоспаду. Ті що нижче – важкодоступні, завалені деревами і патаму не такі красіві.
Каньйон починається з оцього:
1.
