Перший ранок на місці був трохи сумбурний, бо, приїхавши ввечері, і не розвідавши територію, я ломанувся на горбок прямо напоперек, через паркани і некошені сінокоси. Роса випала рясна, і стоячи нагорі, мокрий по пояс, я вже був пожалів, що підірвався о п”ятій ранку. Нагорі світало, але світало невнятно. Незважаючи на достатньо холодну ніч, ні густих туманів, ні інших пряників для фотографа не виявилось, тільки у тому місці, де мало б зійти сонце – тяглась ледь помітна рожево-оранжева смужка. Дивлячись на цю засаду, я розстроївся, але штатив поставив. Побродив кругами, попридивлявся чи є цікаві точки, збираючи на себе все більше і більше води, яка почала стікати в черевики.
Оглянувся – і побіг до штатива.
Поміняв об”єктив, зробив три кадри, і світло зникло. Почало вставати сонце.