Дуже вдало поклали ту копичку якраз перед моїм приходом на точку. Топтався навколо неї всі три наступні дні, але все, що не пішло у треш, було знято у перший ж день. Захід сонця того вечора був фантастичний. Це фото вже після-західне, ядрьоніші картинки ще нехай трішки почекають 🙂
Життя в селі має свої переваги – встав пораніше, сів у машину і через 5-10-15хв вже можна ставити штатив 🙂
Що далі, то більше починає подобатись вихоплювати фрагменти телеоб”єктивом, зараз не можу уявити, як я ще півроку тому обходився без нього. Але непросте це діло, треба вчитись і вчитись.
1.
Два тижні дощів мусіли колись скінчитись, мабуть-таки буде золота осінь, принаймі сподіваюсь.
Треба їхати в гори, а то затвор закисає і вінчестери вхолосту крутяться.
Як сказав тов.Вайт, ліпше б я поспав ше зо дві години в той ранок 🙂
…можна відійти кількадесят кроків від намета і побалдіти, спостерігаючи, як міняється світло на горизонті, час від часу поклацуючи затвором.
після довгого нейтральної серії постингів, потрохи переходимо до єдрьоних фоток, але помаленьку, буйство кольору буде трохи попожа.
Люди-що-внизу: стовбичив я там на горбочку довго і часто, виділа мене вся околиця. Того вечора прибігла жіночка, ще здалеку гукаючи “дайбожездоровля, чи маєте телефона” – виявилося, загубила телефон як горнули сіно. Сонце було ще високо, я витягнув телефон і почав дзвонити, через 5хв знайшли пропажу акурат під копицею. Радості не було меж.
Цей кадр уже був, але роблений з джпега на ноуті у “похідних” умовах.
Ага, про дублі… Цей кадр – другий дубль “основного”, принаймі я так думав, знімаючи. На компутері виявилось навпаки, “основний” і ще два дублі пішли прямиком в треш. Так що робіть дублі, не жалійте затвор.