У перших числах жовтня фотовиїзд не склався. Попереднього для перед виїздом мене трохи гребло, гребло і зранку, коли встав їхати. Думав-думав і вирішив не ризикувати. Написав смс про відбій і пішов досипати. Що найприкріше, симптоми минули того ж дня, але доганяти було вже пізно. Ну але то таке…
Минулі п”ятницю-суботу намилився їхати у будь-яку погоду, хоч обіцяли 70/30 в бік поганої.
План – Осмолода, табір – хата на Плісці, якщо буде здоров”я і погода – то на Ґрофу до заходу сонця, і так само зранку, потім вниз.
Встали, сіли в машину, поїхали. Дорога до Осмолоди – класика – яма на ямі. Від повороту з траси до Рожнятова – вже кілька місяців як порізана квадратами, зараз тільки до виборів почали закладати. До Перегінська – сяк-так, сам Перегінськ – жопа, ну а далі так само. Для орієнтування в часі добирання – того року був в Осмолоді двічі, але жодного разу не вдавалось проїхати відрізок з повороту з траси в Креховичах і до Осмолоди швидше за півтори години.
Осмолода, стоянка “Арніка”, старт.
До Плісця брели довго, замоніторний спосіб життя добре відчувся на останньому підйомі, де я зовсім скис, фізична форма нікчорту… Поки йшли – небо то затягало, то розтягало, надія лишалась. Тільки скинули рюкзаки у притулку, як затягло начисто.
1.
Почекав ще трошки, взяв штатив і поволік ватні ноги догори, але до повороту на Ґрофу так і не дійшов, бо хмара накрила у ста метрах над хатою. Кілька разів клацнув і побрів донизу.
2.
3.
4.
Остатки надії на видимість ще жевріли, як повністю стемніло – було зоряне небо, але недовго 🙂
Ранок.
Встав ще затемна, розівчився спати на твердих дошках 🙂 Надворі – жопа. Йти на схід сонця – сенсу нуль. Покрутились туди-сюди, почали варити сніданок. Поснідали. Вітер посилився, клапті хмар несло прямо попри хату. Надія пропала остаточно. Взяв штатива, пішов стежкою як на Паренки. Вийшов на полонину – молоко. Пішов назад, по дорозі присів біля неїстівних грибів 🙂
5.
6. гриби під льодом
Ще трішки почекавши, все ж вирішили йти повище, авось вдасться хоч пару кадрів зробити у хмарі.
Підлізли вище, витягнув прилад – 1650 🙂 Наверх йти – без сенсу. Поклацяв трішки для очистки совісті навколо, і побрели донизу.
7. низька хмарність яку гнав вітер, осіла на всьому виступаючому, починаючи десь з 1600м
8.
9.
10.
11.
12.
Біля повороту на до хати мацаю кишені – нема ГПСа. Йопт! Певно лишив, там де дивився на висоту. Ще раз марш-кидок на 1650, справді, гпс – на камені. Буде наука – не кидати де-не-попадя.
Потрамбувались – і донизу. Знову півтори години ям, ще дві години з невеликими зупинками – і вдома. І жодного кадру який би сподобався 🙂