Поки нас не було в Україні, Личаківську потрохи доробляють. Дороги до кордонів неньки – теж, неспішно, криво, але доробляють. Мій прогноз – рік простоїть.
В Берліні дофіга сірих ворон і міських горобців – всі жирні як на підбір.
Франкфуртська книжкова виставка нічим, крім розмірів виставкового пляцу – особливо не вразила.
У секторі путівників відкрив для себе, що власником торгових марок Lonely Planet, Baedeker, MARCO POLO, KOMPASS, ADAC Kartografie, Shell Kartografie і ше купкою дрібніших володіє одна контора – MairDumont.
Спеціально пішли переконатись, що Україна – впєрєді планєти всєй. І не помилились. Я, звісно розумію, що кільком юним бюрократам хотілось поїхати побухати на німці, але навіщо було тягнути з собою це позорище – без поняття. Картографія мала окремий стенд, дядьки ще до обіду сиділи з почервонілими пиками навколо стола з пакетом соку.
Ганнуся дивиться на представництво неньки, як на гівно.
Для порівняння – Вірменія. Крутіші стенди не викладаю, ібо і так все ясно.
Франкфуртські хмарочоси 🙂
Нашарування давнього і сучасного.
У звязку з відсутністю доступних для нашого гаманця готелів навіть в радіусі 50км від Франкфурта – вирішили не гнати машину 600км в один бік і поїхали на ICE. 600км за 3,5-4 години – дуже зручно. Дорогою назад мали неабияке везіння потрапити на збій програми німецьких залізниць, що за словами місцевих – буває рідше, ніж сніг влітку – інтерсіті-експрес спізнився майже на годину(!!!). Кожних десять хвилин по гучномовцю камандір састава вибачався як міг і розказував скільки поїздів стоїть у пробці на підїздах до Берліна.
Кавальчик польської автостради А2 Познань-Лодзь виявився найдорожчою платною дорогою з тих якими я їздив – побори оплат майже кожних 50-70км і на кожному тре лишити як мінімум 13зл, сумарно цей кавальчик виніс 60зл(майже 15 євро).
Кордон з ненькою на переході Корчова-Краковець зустрів чергою з фур, яка почалась ще перед Млинами. На пластикових огорожах вода замерзла на лід. Дві години тупого стояння перед вивіскою “Україна вітає вас!”. Велкам хоум.