Довго думали, куда б то втекти від 8 марця – вирішили змотатись у Варшаву. Поки стояли на Шегинях (чого саме сюдою – питання окреме), Ганнуся полізла дивитись погоду на В-ву. Не сподобалось. Одним словом, поки доплуганилися до наших доблесних митників – зупинились на горах. Варіантів два – Закопане (бо там ще не були) і Попрад (бо добре знайомий).
В результаті надвечір опинились у Попраді, а точніше у Penzion Fortuna у Спішській Соботі, гарному середньовічному містечку, яке тепер є частиною “великого” Попрада.
Пенціон хороший, зупиняємось там вже вдруге. Ціни на житло помірні, сервіс як на ту ціну – бездоганний. Персонал язиками владєє. Кухня у їхньому ресторані місцями з претензією на високу (читав десь, що їхній шеф вигравав якісь конкурси). Тільки дорого – повечеряти на двох, навіть без напоїв – коштує більше вартості номера. Але смачно. Сніданок – шведський стіл, наїстись на півдня можна без проблем 🙂
2. Нам вдруге попався один і той ж номер #101, з вікнами на площу (і на Татри)
3. і отак
4. і отак (фотка минулорічна)
Оскільки погода зрання була ясна, вирішили спробувати втрафити нарешті на Ломніцкий Штіт (Lomnický štít). Хто не знає, ця друга за висотою вершина Словацьких Татр (2634м) сполучена з Татранською Ломніцею (Tatranská Lomnica) гондольним витягом з пересадкою на Скальнате Плесо (Skalnaté pleso, 1754м). Ділянка витягу з Скалнате Плесо до вершини – однопролітна. На вершині гори є постійно діюча обсерваторія і метеостанція, збудована на вершечку гори у 1940р. Відвідини Ломніцкого Штіта є одною з найвідоміших атракцій у Татрах.
До Татранської Ломніци рукою подати що автомобілем, що електричкою з Попрада.
5. Краєвиди на під”їзді відкриваються фантастичні. Знайшли місце, де можна зупинитись (з цим проблема, обочин нема як таких).
Наївно сподіваючись припаркуватись біля витягів, намотали два круги по автостоянках, повернулись до дороги, кинули машину там і пішли пішки. Я нагрузився як ішак, штатив, то, сьо…
6. від парковок (хто збереться – в будівлі з трикутним скляним фасадом – каси і нижня станція гондоли на Скалнате Плесо, ми довго дуплились що і де, з навігацією нєахті)
7. бебі-витяг з ескалатором, забув, як воно по-модньому називається…
8. прямо – шестикрісельна канатка, ліворуч видно чотиримісні гондоли на Скалнате Плесо, ще правіше (не сфоткав) – восьмикрісельна канатка.
Черга до кас немаленька, вистояли, купили карточки. На Скалнате Плесо (і назад) – 15є з носа, звідти на Ломніцкий Штіт – 24є (ціни залежать від сезону). Гондола зі Скалнате Плесо на Штіт ходить за розкладом, приблизно що 20хв, кількість місць дуже обмежена, нам попались квитки аж на 14:50 (один з передостанніх рейсів, останній – 15:30). Квитки на штіт можна бронювати через інтернет. Це і вся корисна інформація, ціни – тут. До речі, майте на увазі, що у травні канатку закривають майже на місяць на профілактично-ремонтні роботи.
Зважаючи на кількість бажаючих і погоду – тепер розумію, що нам пощастило потрапити наверх того ж дня.
Так що у нас було ще більше трьох годин до підйому, настоявшись з купою техніки і штативом, вирішив штатив залишити внизу. Збігав до машини, трохи розвантажився, повернувся, ми сіли у гондолу і потягнулись нагору.
9. Скалнате Плесо, верхня станція гондоли – тут пересадка на Ломніцкий Штіт. З низу їхати 20хв. Фотографувати дорогою майже нереально через подерте оргскло, яким зашита гондола.
10. вид на гору
11. верхня станція, вона ж обсерваторія і метеостанція
12. піднімаючись нагору, бачили багато спорцмено-лосів обох статей, які топтали наверх пішки на скітурах і просто з кішками 🙂 думаю, що навряд чи з метою економії 🙂
13. деякі, особливо продвинуті лосі дерлись наверх цілком альпіністськими методами
14. трохи інфраструктури
Часу була ще купа, побродили кругами навколо станції, пообідали. Дуже пристойний фастфуд, ціни, навіть на український гаманець – цілком доступні, до Букавєля не дотягують (на жаль – не сфоткав, їсти дуже хотілось 🙂 орієнтовно середня друга страва – 5-7є). Ще побродили кругами, і поїхали нагору. Там дуже цивільно, кабак, туалет. Їсти не пробував, кава – 2,60є (будь-яка). При виході з гондоли – дають карточку з номером групи, який потім оголошують но гучномовцях, запрошуючи на посадку. Час перебування наверху – 50хв. Середньому матрасу цього достатньо щоб нафоткатись, змерзнути і попити кави чи татранського чаю для сугрєву, але мені, з фототехнікою, цього часу було мало, хоча й старався не розслаблятись. Так що мабуть недарма залишив штатив і панорамну головку внизу. Зняти сферу – буде завданням на наступний раз… До того ж, погода трохи підіпсулась і верхи почало затягувати хмарами.
15. отак виглядає будівля нагорі з тильного боку
16. почепив на одну тушку 10-20, на другу 100-400 і пішов роздивлятись
17. задувається 🙁
Вершини не розбирав, так навскидку – ліворуч – Славковський Штіт (Slavkovský štít, 2452м), далі вершок у хмарі Ґерлаховский Штіт (Gerlahovský štít, 2655м, найвища вершина усіх Карпат), і основний масив гір, фіг розбереш, що де, праворуч, ближче до оглядового майданчика ніби Лядовий Штіт (L’adový štít, 2627м)
18.
19. є балкончик для фоткання “я і гори”, для тих хто не боїться висоти 🙂 туди черга, я достоявся аж поки весь народ померз і пішов грітись 🙂
20.
21. там, за горбами – Польща.
22. це – на захід, словацькі верхи
23. більша панорама (скролиться по горизонталі) …звиняйте за купу копірайтів, але турфірми не мають ні грама совісті
24. найдальший майданчик, там стояли всі поляки, тикали пальцями у напрямку на Риси, тільки й було чути про “граніцу паньства”.
25. отакий-от рельєф
26. ще одна, довша, панорама, вже остання, далі задуло ще сильніше, і я пішов пити каву на останніх хвилинах (до речі, у правому верхньому куті, на вершині горба, видно трьох людей)
Кому охота пороздупляти верхи, може допоможе ця схема, і оця.
27. останній кадр нагорі
До речі, роздивився тільки вдома – бачите стовп диму (ще на фотці #19 видно) ? Це згоріла одна з окрас Словаччини, замок Krásna Hôrka (словацька вікі, офіційний сайт). Я тоді помітив, що з кафе висипали офіціанти і тикали пальцями кудась вдаль, але не зрозумів, що сталось, тільки увечері випадково то ящику почув. Причиною пожежі поліція вважає малолітніх циган, які запалили суху траву з навітряного боку.
Прикро. Минулого року ми там були, але я на екскурсію не ходив, Ганнуся пішла, потім казала, що я багато не втратив.
Чесно кажучи, я не зовсім певен, що це саме ця пожежа, бо до того замку по прямій – майже сотня кілометрів.
28. спустившись на Скалнате Плесо, ми якраз застали роботу гірської рятувальної служби
Гелікоптер прилетів з-за гори з підчепленими на лебідці рятувальником і “люлькою” з клієнтом. Я так здогадуюсь, що там де підібрали – сісти не змогли, того дотягли на підвісці до Скалнате плесо, де є рівний майданчик. Сіли, буквально за хвилину перепакували пораненого всередину і урвали в напрямі Попрада.
До речі, оплата послуг рятувальної служби входить до вартості квитків і скіпасів.
Згрубша – все.
Про дорогу – їхали найшвидшим шляхом, через Польщу, на Шегині-Перемишль, з варіаціями туди-назад. Туди – через Дуклянський перевал, Свіднік, назад перетинали польсько-словацький кордон попри ріку Попрад, на Нови Сонч (на межі держав вже кілька років дорога добряче підмита річкою, місцями йде одною смугою, вночі обережно).
Побровзати карту з треком можна тут, сам файл трека, кому цікаво – тут.
Ще – у добру погоду словацька 77-а траса на відвізку від Старої Любовні – викликає естетичний оргазм краєвидами Татр, рекомендую. При поганій погоді, особливо, якщо сніги – радив би об”їжджати трасами, які йдуть низами, бо наведений шлях йде вельми складним рельєфом, при навіть найменшому натяку на слизьку дорогу – я їхав би іншим шляхом. Це стосується також водіїв, які не мають досвіду їзди горами – не переоцінюйте свій досвід, в Україні доріг з такими складними профілями – просто немає. Я був у наших Карпатах всюди – повірте на слово. Особливо це стосується Словаччини – хто звик до всюдипосипаних польських доріг – може бути заскочений неприємними сюрпризами. От обзаведусь нарешті відеореєстратором – спецом поїжджу ще раз найкрутішими словацькими стежками 🙂
Про стан асфальту – як усім ясно, з Україною порівнювати нема що 🙂 По весні, от як зараз, що у Польщі, що у Словаччині трапляються потовчені ділянки, але без небезпечних ям, просто трясе. Назагал польські дороги – ліпші.
Ніколи повністю не довіряйте GPSу. Навіть якщо у вас остання, найактуальніша карта. Будьте обережні з платними дорогами. У словаків вона всього одна, але для проїзду нею потрібна віньєтка на лобовусі. Можна нагло проскочити, а можна і ні – бачив як ймили на обочині. Поліція трапляється як коли, часом три дні не побачиш, часом стоять одні за другими. Суми штрафів, як на український гаманець – фантастичні. Так що будьмо уважні.
Дякую за увагу. Якщо є питання – в коменти.
4COMMENTS
КАК красиво
БУли вихідними в Попраді, але на штіт не попали, в хмарі був, то відповідно влом було попадати в 48 єврів за двох щоб катнути в хмару. Але дуже хочеться тепер туди попасти, взагалі татри здивували, якихось 500 метрів різниці по вертикалі з нашими карпатами, а яка різниця по вигляду. Доречі одну з наших машин поліцаї злапали за перевищення, то спочатку казали що штраф 60 євро, а потім взяли тільки 40. В них квитанції готові по 20 єврів, то вони ними собі формують різні суми. Навіть показали де є банкомат)))
гонщіки блін )) а за яке перевищення ? в населеному ?
та ні то на автобані, був знак, спочатку 100, потім 80, перед тунелем, ми скинули до 100, а до 80 не встигли, і зразу за горбочком поліцаї, то першого пинили, спонсор)))