Сходили на Попа з vtasic i anonameous. План був такий – гідно відсвяткувати бездей першого з них, а якщо лишиться здоров”я, або буде мало коньяку – щось зафоткати. Основна і обов”язкова частина плану вдалась. А от з фотосправою було гірше. У мене, наприклад, зі всього фототрешу – самому подобається тільки одне-два фото. У вищезгаданих фотолосів – ситуація приблизно така ж, якщо не прибіднюються.
Першу ніч ночували на Веснарці, припхались уже глупої ночі. Сніг важкий, мокрий, провалюєшся що десять кроків навіть на протоптаному, вистачає нозі чуть-чуть не попасти куда треба. На полонині сліди підмерзли, останній ривок до колиби виглядав так – вставляєш ногу у замерзлу трубу глибиною в коліно, провалюєшся у ній ще сантиметрів на 20, вставляєш другу ногу в іншу трубу, дотоптуєш, визволяєш першу ногу, і т.д. Вельми замахуюча процедура.
Мені йшлось важко, приповз останнім з відривом від лідерів мабуть у добрих півгодини.
Ігор – справжній лось. Винести на полонину трилітрову банку яблучного соку може тільки справжній здоровий лось 🙂 Святкування почалось.
Зрання лосі храпіли на всі голоси, вставати відмовлялись.
Та й не було чого, сорце вставало вельми мляво. Один я, як дурень, випхався з теплого спальника.
2.
3.
Поки поїли, поки почухались, треба рушати далі. Вище лісу жереп вже почав вставати, сніг змяк наніц, регулярно засідаєш обома ногами так, що ледь вибираєшся без сторонньої допомоги. Коли минули жереп, стало значно легше.
4.
Ось і обсерваторія. Я йшов до неї дуже довго – попередні три рази взимку Піп не пускав, доводилось перепрошуватись і вертатись. Але цього разу – пощастило.
5. Це північна стіна, тут снігольодових наростів ще кілька метрів місцями. Коли по обіді сонце пригріває – воно вже сильно сипеться, ходити страшнувато, падають відчутні куски. Південно-західна стіна вже чиста.
6. Одночасно задувається і починає сідати сонце. Світла нема, хоча час від часу пробиваються промінчики на Чорногору.
7. Червона сонячна крапка на кілька хвилин висовується з димки.
Панорама, скролити по горизонталі.
8.
9. Ну а далі ми почали вечірньо-нічні експерименти.
10. Поки перекусували і допивали, стемніло, знову повернулися до свох триног, і продовжили. Толку, правду кажучи, з того було негусто.
Ну і нарешті по закінченню експериментів з ліхтарем, ми замкнули пульти, і пішли грітися, бо з боку чорногори почало піддувати.
11. Фотоапарати залишились чекати і мерзнути.
Після нічних бдєній, вставати рано не вийшло, та й ще годинники перевелись на годину вперед.
12. справа-вліво – Петрос М., Піп-Іван М., Феркеу, Міхайлекул
13. лось 😉
14. а це ніс і рубка гуцульського підводного човна 🙂 принаймі мені так проасоціювалось 🙂
15. …а це типовий приклад людської марнославності, а також демонстрація того, що природа мала її в носі.
Наостаток кілька панорам. Скролити по горизонталі.
16.
17.
18.
19.
20.
21.
Думки по ходу справи:
– форма додупи 🙂
– без паличок з максимальними 12см сніговими кільцями я би точно не знаю що робив
– на такий сніг потрібно повні бахіли, бо промокли навиліт навіть неймовірно круті лосячі Asolo Granite
– ще ліпше мати снігоступи
– …а ще ліпше мати все вищеперераховане
– планувати фотоматрас треба краще
– градієнт так і не попробував, не було на чому
– треба перестати носити в гори лінзи вагою більше кілограма
Висновки – вилазка вдалась, не зважаючи на майже повну відсутність гарного світла і хороших кадрів.