Проїхався в суботу по глушині Миколаївського району. Класика “місцевого” – не знаєш, що робиться за парканом 🙂
Було ще одне цікаве питання – пошукати червонокнижних малих підорликів, які минулого літа просто лізли на очі в околицях моїх сіл. І залітати вони могли тільки з тих країв – поблизу більше ніде достатньо великих масивів лісу немає. Минулорічні фото викладу згодом, як дооброблю.
Накидав в гуглі карту
Це тільки скріншот для загальної орієнтації, повноцінна гугльокарта за цим лінком. Стартував з Бродок, закінчив в Тростянці.
Стосовно доріг – там де на карті ліси – переважно дуже пристойні грунтовки, підсипані дрібним щебенем. Можливо це заслуга недавнього раллі “Ворота Галіції”, не знаю, на більшій половині доріг я просто раніше не був (раніше був тільки в Діброві, Стільському і Ілові (зі Стільського)). Єдине – дуже курить. І в повороти треба входити обережно, навіть не через заноси на щебені, а через те, що ними небезпечно швидко льотають Урали-лісовозки, а дорога така, що розминутися проблемно.
Селами ближче Роздолів, де асфальт – ліпше б його не було.
Єдине проблемне місце, де мені довелось відступити – я пробував проскочити від Бориничів на Ілів (сюдою нібито, судячи з карти оргів, йшов один з етапів раллі) – на карті видно пряму лінію дороги, в кінці цієї прямої лісовозами розмішали рідке багно, в яке я не ризикнув лізти легковою, враховуючи що місця глухі, вихідний і покриття київстару в цьому місці відсутнє. Так що довелось розвертатись і об”їджати навколо через Розділ.
Так от, підорликів я знайшов. На першій великій галявині за Поляною, де я зупинився – засік в небі двох хижаків, на вигляд канюків. Але після того, як витягнув бінокля, канюком виявився тільки один з двох, причому кружляли вони в небі майже поруч. Перший є. Не знімав, бо без сенсу. Прокатнувся по дорозі далі, постріляв різну дрібноту.
1. Трав”янка (рос. чекан) чорноголова
2. Далі було багацько сорокопутів, вроді тернових (рос. жулан)
3. Вище сидить самець, нижче – або самка, або молодий, ще не розбирався
4. Патсан крупним планом
Потім я трохи повернувся, фактично до того місця, де вперше побачив підорлика, кинув машину в тіньку, і з біноклем та фотоапаратом засів в тіні під одиноким деревом, звідки був добрий огляд навколо. Не пройшло і 15хв. як над деревами просковзнув ще один екземпляр з поскубаним хвостом і присів на дерево метрах у 50. Я потрошки почав висовуватись з укриття.
5. Коли я бочком-бочком наблизився метрів так на 20 – птиц не витримав і злетів, тут я його і запруфив.
6. Сполоханий неспішно набрав висоту, де я вже пас його у бінокля. За пару хвилин йому у компанію з”явився ще один – так вони і кружляли ледь помітними точками в небі.
Посидівши ще трохи, я передислокувався, потім ще трохи посидів, поганяв сліпаків, врешті поняв що продовження кіна не буде і поїхав далі. Потім дорогою були ще кілька канюків, рябенька самка чи то польового чи то лугового лунів (ще не вмію розрізнити). Дрібноту вже й не розлядав, здоров”я вже не було, прижарився на сонці.
До купки ще минулорічних підорликів парочка
7.
8.
9.
