В неділю, крепко замислившись над тяжкою задачею суміщення планування вилазок, отримання нормального фотоматеріалу і погоди, перескочили з жоною в Розгірче, глянути на скельний монастир, до якого ніяк не могли добратись останні кілька років.
Для колісних, ввідні – в Стрию з окружної повертаємо як на Франківськ, у Миртюках даємося в перший правий поворот і їдемо прямо весь час, тримаючись на всіх неочевидних розвилках правіше. Дорога пристойна, ями полатані, тільки місцями гребінка. В Розгірчому теж тримаємось правіше, ніби лишаючи село зліва, але поглядаючи на баню церкви, яку видно здалека. Коли церква буде поруч зліва, повертаємо з дороги вліво у село, на пляцу з автобусною зупинкою беремо ще раз вліво, і далі в другий поворот направо (трохи далі за народним домом). Рухаємось вуличкою до упору, зліва має бути недобудована школа з цервоної цегли. Десь тут можна кинути машину, далі аж цілих 3-5хв пішки 🙂 Дивлячись на будову, за нею повертаємо ліворуч добре помітною доріжкою, минаємо маленький цвинтар під високовольтною опорою, за якою стежка бере трохи праворуч в ліс – 100м і бачимо об”єкт.
Для варіанту з громадським транспортом – сідаємо на сколівську маршрутку, вилазимо з неї на повороті на Н.Стинаву, переходимо трасу, 30м ліворуч від зупинки – стежка в посадку, нею виходимо до газопроводу, який є одночасно пішохідним містком через р.Стрий, за рікою стежкою полем-ліском виходимо до сверловин мінеральної води (там був колись завод з розливу води), перетинаємо дорогу, зупинка і далі за вищевказаним маршрутом.
Погода була мутна, тому фотки хіба для ілюстрації.
Отакий от видовбаний всередині камінець.
