Продовження попереднього посту (в ЖЖ, а тут у бложику).
Вперемішку без хронології.
Tag: фотоматрас
-
За рододендронами на Шпиці, ч.1
Щось зовсім забув, що не викладав фоток з цього фотоматрасу.
Найматрасніша дорога на Шпиці – з дороги на Заросляк через Маришевську – нам сюди.
Початок стежки – біля другого містка (якщо рахувати від Заросляка) – вигружаємо вантаж, я їду на Заросляк, кладу машину і назад пішки напівбігом. Беремо груз на плечі і несподівано швиденько виходимо на Маришевську – старт високий, стежка як проспект, полога і зручна.
На Маришевській в той момент – нічого цікавого, крім гнусу, який жере, тільки зупинишся, тому довго не розсиджуємося і підриваємо вгору на Шпиці, місцями трохи барахтаємось в жерепі, але стежка в цілому нормально прохідна. -
Женець, околиці водоспаду
Вертаючись з водоспаду, щоб не простоювало вільне місце на карточках, напуцяв ще пару картинок.
То ще сам водоспад, забув покласти ту фотку у попередній пост
-
Женецький Гук
Був на вихідних у Франіку, у неділю вирішили зганяти на Женець.
Я, хоч і бував там не раз, через засилля атдихающіх, непогоду та інші відмазки (включно з неабиякою лінню) – не відзняв того, що кожен пурєдний підкарпатський хватограф мав би мати у загашніку. Були тільки фрагментарні щолк-щолк, які було просто встидно давати в поліграфію чи на інші потреби.
Жона відмовилася їхати, тому попутчиком взяв відомого лося, який вже давно хотів викашляти паперовий пил, подихати чистим повітрям і при нагоді спробувати здати кваліфікаційний залік на горде звання фотоматраса.
Раненько виїхати у мене ніколи не виходить, тому вже як вийшло. По дорозі погода добряче дулась, пробувала капати та всякими іншими методами демотивувати. Довелось встати на богородчанській окружній і розчехлитися. Вставали недаром, пару досить ефектних фото є, але про це буде іншим постом.
-
Яремче, скелі Довбуша
В неділю прогулялись з Ганнусею на скелі Довбуша і трохи далі, в напрямку Маковиці.
Несезон – матрасів всього одна група, помічені також скелелазці і добре екіпіровані роверисти. Достатньо чисто, видно, що хоч трохи, та й прибирають за 10грн за вхід 🙂 Коли я там був попереднього разу років 5 тому – було набагато сильніше засрано.
Камінців там достатньо, треба буде якось податися туда вдумчиво полазити, викомбінувати є з чого. І йти-то всього хвилин 20 від дороги.
-
Ранок на перевалі
Поки нема нічого свіжого, порпаю загашники. У ФБ вже деякі викладав, тепер здалось би і тут.
Якось не спалось мені, прокинувся о 4-й, і за 2,5год вже стояв на міжгірсько-синевирському перевалі, гризучи батончик Nuts і допиваючи ще теплу каву, яку надоїв в термос з автомата на заправці в Долині.
Спочатку було туманно-хмарно, я трішки попуцяв, розстроївся, спакував триногу і, акуратно перевалюючись по каменюках і калабанях по кліренс – порухав назад.
Перед самим асфальтом раптом посвітліло і на 5хв крізь дірки у хмарах блиснуло сонечко.
І зробило мені настрій на весь день. Потім світило і пізніше, по дорозі назад, але картинки вже не було.
Не скажу, що мені вдалось добре передати це світло, бо хоч і трішки припідняв свої скілли в фотошопі, але ше не настільки.
-
Відкрили сезон потоптушок
Пішли в минулі вихідні розім’яти ноги, не зважаючи ні грама на прогноз. Фотоапарат потягнув з собою автоматично 🙂
Снігів на підмикуличинських полонинах і на підступах до них – порівняно фігня – по фотках видно. По коліно було в сумі метрів з двадцять, перемети.
В неділю стало зовсім тепло, сніг на очах сів, в лісі йшли вже в каші по кісточку.Така картинка була зраня в другий день 🙂
Хто скаже, що нічого не видно – протріть монітор. Якщо не поможе – у вікно його, супостата.
-
Скельний монастир, Розгірче
В неділю, крепко замислившись над тяжкою задачею суміщення планування вилазок, отримання нормального фотоматеріалу і погоди, перескочили з жоною в Розгірче, глянути на скельний монастир, до якого ніяк не могли добратись останні кілька років.
Для колісних, ввідні – в Стрию з окружної повертаємо як на Франківськ, у Миртюках даємося в перший правий поворот і їдемо прямо весь час, тримаючись на всіх неочевидних розвилках правіше. Дорога пристойна, ями полатані, тільки місцями гребінка. В Розгірчому теж тримаємось правіше, ніби лишаючи село зліва, але поглядаючи на баню церкви, яку видно здалека. Коли церква буде поруч зліва, повертаємо з дороги вліво у село, на пляцу з автобусною зупинкою беремо ще раз вліво, і далі в другий поворот направо (трохи далі за народним домом). Рухаємось вуличкою до упору, зліва має бути недобудована школа з цервоної цегли. Десь тут можна кинути машину, далі аж цілих 3-5хв пішки 🙂 Дивлячись на будову, за нею повертаємо ліворуч добре помітною доріжкою, минаємо маленький цвинтар під високовольтною опорою, за якою стежка бере трохи праворуч в ліс – 100м і бачимо об”єкт.
Для варіанту з громадським транспортом – сідаємо на сколівську маршрутку, вилазимо з неї на повороті на Н.Стинаву, переходимо трасу, 30м ліворуч від зупинки – стежка в посадку, нею виходимо до газопроводу, який є одночасно пішохідним містком через р.Стрий, за рікою стежкою полем-ліском виходимо до сверловин мінеральної води (там був колись завод з розливу води), перетинаємо дорогу, зупинка і далі за вищевказаним маршрутом.
Погода була мутна, тому фотки хіба для ілюстрації.
Отакий от видовбаний всередині камінець.
-
Заросляк-Бребенескул, ч.1
В кінці липня перейшлись з митцями і їм співчуваючими, а також в компанії кількох поміркованих лосів з Заросляка на Бребенескул.
Погода була файна, частенько мінялася, грози були щодня, але ми мали щастя – переважно обносило боком.Писати дуже нема чого, пару фоток
