Продовження попереднього посту (в ЖЖ, а тут у бложику).
Вперемішку без хронології.
Tag: пейзаж
-
За рододендронами на Шпиці, ч.1
Щось зовсім забув, що не викладав фоток з цього фотоматрасу.
Найматрасніша дорога на Шпиці – з дороги на Заросляк через Маришевську – нам сюди.
Початок стежки – біля другого містка (якщо рахувати від Заросляка) – вигружаємо вантаж, я їду на Заросляк, кладу машину і назад пішки напівбігом. Беремо груз на плечі і несподівано швиденько виходимо на Маришевську – старт високий, стежка як проспект, полога і зручна.
На Маришевській в той момент – нічого цікавого, крім гнусу, який жере, тільки зупинишся, тому довго не розсиджуємося і підриваємо вгору на Шпиці, місцями трохи барахтаємось в жерепі, але стежка в цілому нормально прохідна. -
По дорозі на Женець
По дорозі погода добряче дулась, пробувала капати та всякими іншими методами демотивувати. Довелось встати на богородчанській окружній і розчехлитися.
-
Яремче, скелі Довбуша
В неділю прогулялись з Ганнусею на скелі Довбуша і трохи далі, в напрямку Маковиці.
Несезон – матрасів всього одна група, помічені також скелелазці і добре екіпіровані роверисти. Достатньо чисто, видно, що хоч трохи, та й прибирають за 10грн за вхід 🙂 Коли я там був попереднього разу років 5 тому – було набагато сильніше засрано.
Камінців там достатньо, треба буде якось податися туда вдумчиво полазити, викомбінувати є з чого. І йти-то всього хвилин 20 від дороги.
-
Ранок на трасі
Знайшов ще один фотоборжок за минулий рік. Деякі з них викладав у фейсбуку, але нехай будуть і тут.
Листопад 2012, вздовж траси на Закарпаття.
-
Полонина Хомяків і околиці
Ось так третього дня виглядав Синяк, на якому ми мали ночувати ще першого дня.
Але давайте по порядку.
Цього разу (на відміну від минулого) йшов я геть погано. Радше, повз :-/
Тяжкий рюкзак, недоспана ніч, 270км слизької дороги за кермом, і те, що до початку підйому здуру підійшов вже голодним – далося чути. Ситуацію трошки рятувало те, що перед нами була мінімально протоптана стежка.
Лосисті митці у передчутті мульйона шедеврів після першого закосу урвали вперед, а я топав як міг, час від часу спостерігаючи попереду рюкзак найстаршого лося, який йшов хоч і повільно, але набагато впевненіше. Сподіваюсь, що далеко він не відривався тільки тому, що хотів морально підтримати дохлого матраса і не дати йому загинути наодинці в підступних снігах.
З тяжкою бідою виригавши той підйом, де стежка на Хомяків зрізає останні завалені закоси, я зрозумів, що сьогодні мені Синяка не бачити як власних вух 🙂 Встав і почав дзвонити вперєдіідущім лосям. Але виявилось, що вони тверезо оцінили ситуацію і зайняли маленьку новозбудовану колибку на полонині. Там і отаборилися. -
Ранок на перевалі
Поки нема нічого свіжого, порпаю загашники. У ФБ вже деякі викладав, тепер здалось би і тут.
Якось не спалось мені, прокинувся о 4-й, і за 2,5год вже стояв на міжгірсько-синевирському перевалі, гризучи батончик Nuts і допиваючи ще теплу каву, яку надоїв в термос з автомата на заправці в Долині.
Спочатку було туманно-хмарно, я трішки попуцяв, розстроївся, спакував триногу і, акуратно перевалюючись по каменюках і калабанях по кліренс – порухав назад.
Перед самим асфальтом раптом посвітліло і на 5хв крізь дірки у хмарах блиснуло сонечко.
І зробило мені настрій на весь день. Потім світило і пізніше, по дорозі назад, але картинки вже не було.
Не скажу, що мені вдалось добре передати це світло, бо хоч і трішки припідняв свої скілли в фотошопі, але ше не настільки.
