сиджу от, пробую щось робити, а на душі якось так тоскно…
чогось хочу, а ніби й не знаю чого 🙂 втомився
може хочу взяти фотоапарат і податися десь, щоб прокинутися зранку… прокинутися, і не відчувати людської присутності в радіусі принаймі кілометра-двох, щоб шуміли тільки вітер, вода і птахи
щоб прокинутися не від будила, а від того, що спати просто не хочеться, хоча спав всього кілька годин
присісти в сірому світанковому світлі біля пальника, слухаючи, як зашумить зараз в ньому вода
сьорбнути кави, обпікши губи, зашнурувати черевики і майже бігом податися вгору, де роса на траві і видно як встає сонце
…
вернутися до Львова, бігом добігти до компа і переглянути бачене через об’єктив ТАМ
зранку, будячись від будила, не розуміти спросоння “гдє я, і гдє маї вєщі” і врешті догнати, що ти вже не ТАМ
потім, парячи бігом каву в горнятку, згадати як ТАМ пахне кава, заварена на зимнющій воді з потічка
захотіти ще ТОГО, де не спиться, де така смачна кава, де роса, де вночі зорі як кулак, а місяць більший від прабабциної величезної автрійської пательні, і де так гарно встає сонце…
…
юж…
спати, завтра будило продзвонить в 7:30