Мій тато, (насправді він страшний лось, хоч і прибіднюється, старий мол уже, не ті часи…) вчинив достойний величання подвиг і витягнув мене таки на Боржаву. Отож, сіли ми на елєктричку і почухрали до Оси. Перші кроки на карпацькій землі описувати не буду, бо хекалося тєжко, йшлося помалу, сидячий замоніторний спосіб життя дававсі чути. Так шо …
…хто не знає, поруч з Боржавою мабуть проходить досить жвавий авіакоридор, переконався, коли летів зі Львова в Тімішоару, та й ночівля під Іволовим показала – літаки було чути всю ніч. Так от, до чого я веду – зрання, коли сонце встає, інверсійні сліди від літаків на небі створюють цікаві узори. ще раз, переконався, шо 70-200 …
десь під Стоєм що би там не казали шановні критики, але кольори десь такі і були в реалі
без претензій, понятне діло, переробив для експерименту на іншому моніторі 🙂
як каже народна легенда, якось раз адєсскіє (можливі варіації) турісткі після васхаждєнія на Пікуй видали афорізм, що мол луччє сорок раз на …, чєм адін раз на Пікуй 😉 так вот, піднявшись вище лісу, я поняв що тягнути далі штатив і кофр я не буду, патаму как в таку ж погоду вже був на тому …