Учора приїхали пізно, у розвідку ходити було вже темно, тому зранку ломанувся навпростець вгору.
Трава в коліно і потужна роса зробили свою справу – через сотню метрів я був мокрий від бахіл по кліренс. Ще через сотню метрів я зрозумів другу помилку – шо не прєвратіл штани в шорти, бо вода почала стікати штанинами вниз і ще через хвилин десять почала затікати в капці, які, правда, вже і так почали пускати воду. Мабуть прийшов час купити собі врешті якісь пурєдні капці, старенькі Asolo на росу не годяться, навіть основатєтьно оброблені нікваксом. Хоча роса – це така зараза, прошибає любе, але нові капці всерівно хочеться 🙂
Ну але менше з тим. Ранок був блідий, на небі ні хмаринки. Але пару кадрів є, не фонтан, але є.
Картинка в пості – трішки підтягнутий за вуха джпеґ на скляному екрані ноута, рав конвертати – то вже вдома.
Про дорогу на Путилу – поїхали на Коломию-Косів-Кути, у Підзахаричах на мості трохи здивував знак тупика, але який український водій повірить дорожному знакові? Поперли далі. А далі – до Усть-Путили дороги частіше нема, ніж вона є, причому у прямому смислі – ріка забрала. Одне місце було реально стрьомне – вище колись існуючого полотна пробита грунтовка, Уаз-буханка попереду поїхав сміливо, махаючи рукою, мол, давай за мною. Ми стрєманулись трохи, бо слідом мєстні дивились квадратовими очима і кричали шо не проїдемо. Причому голоси розділились один до трьох, за проїдемо – не проїдемо. Але назустріч проїхала лада-десятка, і я поїхав, бо де проходить лада, там проходить і логан. Пройшов, з одним льохким касанієм. Пипилацом з меншим кліренсом чи довшою базою – шансів мало, хіба машини зовсім не шкода. Далі було вперемішку асфальт, об”їзди грунтовками, пару кілометрів зубодробильної свіжої насипної грунтовки зі знущальними знаками “50” (пробував їхати 30 – зуби збунтувались). З Усть-Путили – ями, залишки асфальту, за Путилою – грунтовка.
Назад поїду як біла людина, з Усть-Путили на Верховину.