Минулого тижня я був в Тернополі у справах і врешті отримав свій подарунок, який уже півроку чекав на мене і муляв очі покупцям тернопільської філії “Капро” (хоча є певна підозра, що використовувався для заманювання тих же ж покупців, бо Ігор казав, що разів зо п”ять їх ледве не продали, народ просив і давав грубі гроші).
картинка – інтрижка-завлєкалочка, решта – під катом 🙂
Ігор, дякую, це був найоригінальніший хенд-мейд подарунок з усіх, які я коли-небудь отримував:)))
результат!
Передісторія йього подарунку складна і мабуть не зовсім зрозуміла усіх, хто не в темі.
Підозрюю, ідея зародилась після того, як я навесні минулого року знімав водоспад на Кам”янці (раз, два) і жалівся на захламленість річки сміттям – складно знайти на урвистому березі точку, звідки би сміття не лізло в кадр, та й же звідти можна було з щось зняти без ризику для здоров”я свого і фототехніки. А лізти у холодну воду босяка – то не для мене, та й битого скла там теж, мабуть, вистачає 🙂
Потім ми пішли з vtasic у фотоматрас під Кукул, і там теж я ридав, що ґумаки були б дуже доречними, бо багно там було неописуєме.
Ще раз дякую, ридав до сліз! :)))
P.S. Дорога на Золочів-Тернопіль – це тотальний армагеддон, особливо у Львівській області, місцями однієї смуги немає повністю, фури їдуть по осьовій і по зустрічній, а про те, щоб обігнати якогось тихохода, можна мріяти кілометрами. На Тернопільщині – спочатку розсипи більших та менших ям, далі Озерна розбита капітально, ну і ближче Тернополя вже можна якось з бідою пополам їхати більше 80-ти.
Категорично не рекомендую суватись на цю дорогу потемну – це чрєвато або багатогодинним лавіруванням поміж ям на перша-друга-третя-гепц, або, якщо швидше – обірваною підвіскою (чи у кращому випадку пробитими колесами і погнутими дисками), машин на домкратах вздовж дороги було немало.