Неділя видалася на диво погожа, і я відмахав з десяток кілометрів лісом-полем, поносив фото-тяжесті, потоптав сніг, подихав свіжим повітрям. Скажу вам, півдня носити у руках 2.5-3 кг не так то і легко. Спочатку вроді легко, а під кінець – як город копав 🙂
З натуралістичних знахідок – зайці, кози, з птахів – день дятла. Випадково натрапив на сиву жовну (сивого дятла, по-старому) – бачив його вперше, що і вважаю удачею місяця. Ще був середній (строкатий) дятел, фото якого у мене фактично що не було – цей уже почав сезон парування, так репетував, шо знайти його не зміг би хіба глухий. Бачив сліди роботи жовни (чорної), причому свіжі, значить він десь тут обитає, а знайти – справа часу.
Ну але досить про дятлів, їх і так тут засилля останнім часом, відкладемо на потім. Повернемось поки до горобиних.
Чиж, Carduelis spinus.
Так-так, це пташка така, не плутати з Чиграковим ;), почитати – раз, два.
1.
2. питає – чого вилупився, нє відіш – я кушшяю!
Як видно, жирують на вільсі , видовбуючи з шишечок залшки насіння. Також були помічені на березах.
Як правило, тусують по вершках дерев (вікіпедія не бреше), але тут я застукав їх у молодому вільшняку, і вистачило постояти спокійно біля них пару хвилин, як вони осміліли настільки, що стали пурхати прямо під носом, пару разів доводилось відступати назад, бо об”єктив фокусується тільки від 1.8м.
3. ще так
4. і сяк
5. і вниз головою
6. Тут мені довелось тупцювати назад, щоб навести фокус – це і попреднє фото – повний кадр, без кропу.
Потішивши мене пару хвилин своєю присутністю, більша частина зграйки полетіла на дальші дерева, а від тих, що лишились, мене відволік дятел. Як виявилось – це була сива жовна. Але про це іншим разом.