Виявляється, що я уже почав підзабувати кайф від повалятись у розпареному сонцем гірському різнотрав”ї, яке пахне так, що забиває памороки, а цвіркуни жарять так, що закладає вуха. Ну і добре, мабуть, що ранок був проспаний, інакше навряд чи я заліг би в тіньочку подрімати на півгодинки. Кофр під голову, кепку на очі – і думок …
Сьогодні теж встав пізно, в котрий раз похаяв останніми словами свою лінь, але вибіг-таки на горбок і зрозумів, що нічого особливого не пропустив, проспавши зайву годину. Поклацяв у всі боки для очистки совісті і почалапав донизу – пити каву. Витягувати картку з фотоапарата влом, паритись з джпегами теж, тому ось позавчорашнє, близько півгодини по заходу …
У каньйоні Кам”янки, крім водоспаду, обставленого ятками різного калібру і вмісту, є ще кілька цікавих перекатів і мініводоспадів, не менш цікавих, але до них рідко хто з атдихающіх добрідає, хоч іти всього парусот метрів. Хоча може то і на ліпше, більшість сміття концентрується у одному місці. А от від сміття місцевих жителів нікуда не дітися, …
У неділю проспав ранкову зйомку, але все ж поїхав у бік гір. Під Сколе стало ясно, що далі їхати нема змісту, тому повернув на Кам”янку. Забувши, звідки встає сонце, з подивом виявив, що сонце все ж встає над каньйоном 🙁 Але раз вже приїхав, то розчехлив штатива (до речі, про нього нижче). Був на водоспаді …
як каже народна легенда, якось раз адєсскіє (можливі варіації) турісткі після васхаждєнія на Пікуй видали афорізм, що мол луччє сорок раз на …, чєм адін раз на Пікуй 😉 так вот, піднявшись вище лісу, я поняв що тягнути далі штатив і кофр я не буду, патаму как в таку ж погоду вже був на тому …